ЧЕКІ́СТ, а, ч. Працівник Надзвичайної комісії для боротьби з контрреволюцією, саботажем і спекуляцією, яка існувала в перші роки Радянської влади (див. чека2). Чекісти методично, крок за кроком завдавали ударів підпіллю українських націоналістів (Бойч., Молодість, 1949, 347); В спустілих будинках маєтку цієї весни з почину чекістів було влаштовано дитячу комуну для безпритульних сиріт (Гончар, II, 1959, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 291.