ЧЕПУРИ́ТИСЯ, рю́ся, ри́шся, недок.
1. Наводити порядок де-небудь, прибирати щось, прикрашати. По городах теж була немала клопотнеча: мазались, білились, чепурились та прибиралися, збираючись уже на зиму (Мирний, III, 1954, 255).
2. Приводити в належний стан, прикрашати свій зовнішній вигляд. Їм, молодицям, треба було кинутись до дзеркала, так при дівчатах-бо не можна: зараз сміятимуться, що й замужні, а чепуряться (Кв.-Осн., II, 1956, 238); Сиділа [Ганна] на камені, нахилившись до води, чепурилась (Гончар, Таврія, 1952, 60); Молода, гарненька дівчина Жура чепуриться перед великим дзеркалом, ладнає зачіску (Коч., II, 1956, 509); Тут же, у Римі, Всяк намагається понад достатки свої чепуритись, А недостачу з чужої не раз надолужує скрині (Зеров, Вибр., 1966, 352); *Образно. Сад сміється, чепуриться, Наче мила (Крим., Вибр., 1965, 125); // Очищати себе від пилу, бруду і т. ін. (перев. про тварин). Тирло — невеличкий, порослий травою острівець посеред Ташані. Кубляться та чепуряться на ньому домашні гуси та качки (Тют., Вир, 1964, 47); Варвара прокинулась. Просто над нею на гілці ліщини чепурилася маленька пташка (Перв., Дикий мед, 1963, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 294.