ЧЕРВ’ЯЧО́К, чка́, ч. Зменш. до черв’я́к. Рибалка удочку закинув, Наткнувши на гачок Чималий черв’ячок (Бор., Тв., 1957, 132); Коломійця зворушило його щире каяття, хоч десь в глибинах душі ворушився черв’ячок сумніву (Речм., Весн. грози, 1961, 219); *Образно. Темні черв’ячки брів поволі ворушились на її блідому чолі (Мик., II, 1957, 348); *У порівн. Хлопчик кричав, рвався до матері, як черв’ячок, звиваючися у своїх кайданах (Хотк., II, 1966, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 301.