ЧЕРВОНОГАРЯ́ЧИЙ, а, е. Який має колір вогню; яскраво-червоний. Коло куреня стояв отаман, Іван Ковбаненко.. Тільки червоногарячий гарний одеський пояс одрізняв його од простих рибалок (Н.-Лев., II, 1956, 221); Велике, червоногаряче, як вистиглий кавун, сонце вихопилось на сході з-за степового океану (Коцюба, Перед грозою, 1958, 4); Бригадир здивовано струснув своєю червоногарячою бородою (Крот., Сини.., 1948, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 298.