ЧЕРВІ́НЧИК, а, ч. Пестл. до черві́нець. [Писар:] Не велик, кажуть, червінчик, та дорогий! (Кроп., І, 1958, 190); Маруся, притихнувши, слухала, як багата удова, злакомившися на червонії червінчики та на пишні убірчики, силою-неволею віддавала дочку свою, одиначку, за Янчика, великого розбійника (Хотк., II, 1966, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 296.