ЧЕРЕВА́ТИЙ, а, е, розм.
1. Який має велике черево (у 1 знач.). Наче уві сні з’явився Іннин батько — череватий, з дзеркально відшліфованою лисиною (Речм., Твій побратим, 1962, 193); На Проході у канавах блищала вода.. Ліниво помахували хвостиками схожі на океанських китів череваті пуголовки (Збан., Сеспель, 1961, 427).
2. перен. Який має дуже випуклі, круглясті боки; широкий і присадкуватий в основі (про предмети). Хата осунулась.., черевата піч потріскалась,— диміла, куріла (Мирний, І, 1949, 140); Перед однією коморою стояла бричка.. зелена, черевата (Свидн., Люборацькі, 1955, 3); Суліман метнувся, налив з череватої пляшки якоїсь червонавої рідини (Вільде, Сестри.., 1958, 364).
3. тільки ж. р., без додатка і ким, розм. Вагітна. На котру з молодиць не глянь,— коли не з дитиною біля пазухи, то — черевата (Головко, Мати, 1934, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 302.