ЧЕСОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех. Підсил. до чесну́ти. Тимко чесонув його ще раз. Цівадіс сів, тяжко, по-вовчому завивши (Тют., Вир, 1964, 484); —Даруйте, товаришу майор, —жартома виструнчився Скиба.— Я одразу ж відчув, що переді мною майор, ще й до того ж граф, і тому не чесонув по вас з автомата (Загреб., Європа 45, 1959, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 316.