ЧИ́ННИЙ1, а, е.
1. Який діє за певних умов, має юридичну силу. Особливого значення тепер набирає планування по союзних республіках, а в республіках — по економічних адміністративних районах замість порядку планування по окремих міністерствах і відомствах, який був чинним раніше (Рад. Укр., 27.IX 1957, 1); Чинне законодавство.
2. заст. Діяльний, активний. Він відчув себе живою, чинною частиною цього рухливого працюючого натовпу (Фр., VI, 1951, 254).
ЧИ́ННИЙ2, а, е, розм. Статечний, гордий, з почуттям власної гідності.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 326.