ЧИТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. перех. і неперех. Сприймати що-небудь записане літерами, письмовими знаками і т. ін.; вимовляти для слухачів щось написане, надруковане. На столі лежала книжка у жовтій палітурці,— та сама книжка, котру не раз читає Петрові Жук (Мирний, І, 1954, 342); — Я вже чула про твою біду, Рустеме,— читав Рустем надряпане напівписаними, напівдрукованими літерами (Коцюб., II, 1955, 128); [Варка:] Як почне було Зінько читать, то я слухаю-слухаю, а далі й задрімаю (Кроп., II, 1958, 226); * Образно. Убито Олега, убито… О кулі проклятої свист!.. Читає зажурений вітер в руці моїй траурний лист (Сос., II, 1958, 469); * У порівн. Нахиливши голову, Максим пильно дивиться в глибінь, мов читає книгу (Стельмах, I, 1962, 434);// Уміти сприймати, розуміти що-небудь написане, надруковане. Він бачив, як з літер складалися слова, і дивувався дуже. Почав уже читати! (Мирний, І, 1949, 231); [Санько:] Ти, Мишко, спершу в школу приходь, хай там читати тебе научать… (Вас., III, 1960, 509); // Проводити час за книгою, займатися читанням. Хлопчик дивиться на неї.. — Се ваші книжки? — вона пита в його. Нема одказу. — Чи ви любите книжки читати? — Знов нема слова (Вовчок, І, 1955, 385); — Та годі вже тобі читати! Йди до світлиці та побалакай з нами (Н.-Лев., VI, 1966, 376); Вона могла зачинитися в своїй кімнаті, забитися в куточок на ліжку і читати, читати до болю в очах, до запаморочення (Коз., Сальвія, 1959, 191); // Знайомитися з якимсь твором, рукописом, взагалі творчістю кого-небудь. Коломийок ще не читав (бо тільки що дістав їх), але вже чую, що то мені дуже гарно пахне (Коцюб., III, 1956, 279); Гнат, відгорнувши поли шинелі, поліз за документами. Сержант ворушив синіми губами, довго читав їх, нарешті повернув Гнатові (Тют., Вир, 1964, 333).
◊ Склади́ чита́ти див. склад2; Чита́ти між (по́між) рядка́ми (рядкі́в) — здогадуватися про прихований зміст написаного, сказаного тощо. Поміж рядками ненароком Духовним він читає оком Рядки незримі (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 215); Чита́ти мов (як і т. ін.) із кни́жки див. кни́жка; Як (мов, на́че і т. ін.) по псалтирю́ чита́є див. псалти́р.
2. перех. і неперех. Промовляти напам’ять (уголос або про себе) який-небудь текст; декламувати. Місяць світив, внизу тихо шелестіла річка. Нонна-попівна, притулившись до Данькового плеча, стала упівголоса вірші читати… (Гончар, II, 1959, 222); А потім вірші почали читати [діти] Наввипередки: кожному і кожній Хотілось показать своє мистецтво… (Рильський, III, 1961, 160).
3. перех. Викладати слухачам які-небудь відомості, зміст чого-небудь. — На яку тему ви приїхали читати лекцію? (Тют., Вир, 1964, 101); В парку систематично читають лекції, влаштовуються зустрічі з передовиками виробництва, письменниками, композиторами (Рад. Укр., 27.VІІІ 1959, 3); // перех. і неперех. Вести лекційний курс у навчальному закладі. Тамара закінчила юридичний факультет і скоро захищатиме дисертацію, а тим часом читає лекції (Хижняк, Тамара, 1959, 291).
4. перех. Відтворювати зміст, значення чого-небудь за знаками, рисками, лініями і т. ін. Люди не сплять, хоч пора б вже їм спати. Стоять під ворітьми, читають небесні знаки (Коцюб., II, 1955, 67); — Прощай, комбриг. Прощай, батьку! Прийми нашу любов і дружбу на віки вічні.. Погано ти читав карту, але чув і бив ворога революції як треба (Довж., І, 1958, 210); Читати партитуру.
5. перех., перен. За якими-небудь слідами, знаками, зовнішніми виявами розпізнавати, розгадувати внутрішній зміст, переживання, події і т. ін. І в очах тих блискучих, дитячих.. Вна [вона] читала всю повість сумну (Фр., XIII, 1954, 119); На всіх обличчях думки я читаю (Л. Укр., IV, 1954, 114); Я остовпів. Професор читав у моєму мозкові, ніби в книзі (Ю. Янов., II, 1958, 121); Композитор повинен бути глибоким психологом, уміти читати людину, відчувати внутрішню суть того чи іншого життєвого явища (Мист., 1, 1956, 30); Далеко видно людину в тайзі, хто вміє читати тайгу (Довж., І, 1958, 102).
◊ Чита́ти в душі́ чиїй (в се́рці чиєму) — розуміти чийсь душевний стан. О, якби-то баронеса могла читати Софії в серці — вона б жахнулася (Л. Укр., III, 1952, 545).
6. перех. Промовляти (вголос або про себе) який-небудь текст, фрази з настановою, повчанням. "Слава тобі, христе-боже! Насилу діждала!" І Отче наш тихо-тихо, Мов крізь сон, читала (Шевч., І, 1963, 321); Гапка запалювала перед божничком свічечки, старий читав молитви голосно… (Вовчок, VI, 1956, 242); Хлопчик уже не слухав діда і читав коневі всякі причитання: — Ах, ти, блудяга! шибеник! Хіба тобі не добре б було у мене? (Мирний, I, 1954, 176).
◊ Моли́тву чита́ти див. моли́тва; Чита́ти мора́ль див. мора́ль; Чита́ти псалти́р над ким, по кому — здійснювати обряд читання псалтиря над покійником. Максим таки як письменний, Було, помагає І на клиросі дякові І псалтир читає Над покойними [покійними] (Шевч., II, 1953, 55); Простими польовими квітками убрали діти домовину свого вчителя, білий рушник положили на ноги й по черзі читали псалтир молодими голосами … (Хотк., I, 1966, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 337.