ЧО́ВЕН, човна́, ч.
1. Невелике, перев. веслове судно. Вітер з гаєм розмовляє, Шепче з осокою, Пливе човен по Дунаю, Один за водою (Шевч., І, 1963, 144); Човна одв’язано, лунає стук весла (Рильський, II, 1946, 141); Прозорого червневого ранку чудовий вітрильний човен прийшов у порт Слобідки (Донч., Вибр., 1948, 174); *Образно. Конає світ старий, де осінь жовтозора на золотих човнах до заходу пливе (Сос., І, 1957, 55); *У порівн. І блідний місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, Неначе човен в синім морі, То виринав, то потопав (Шевч., І, 1963, 3).
Мото́рний чо́вен — невелике судно, що рухається за допомогою двигуна. Рокотить десь далеко моторний човен, перевозячи людей на пляж (Ю. Янов., II, 1958, 49).
2. Назва деяких видів невеликих військових суден. — Цієї ночі,— пояснював він бійцям,— з лиману у води Дніпра несподівано прорвались панцирні човни противника (Гончар, II, 1959, 105); В океані пливе підводний човен (Довж., І, 1958, 119).
Каноне́рський чо́вен див. каноне́рський; Літа́ючий чо́вен, ав.— гідролітак, корпус якого має форму човна.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 347.