ЧОРНОБРИ́ВЕНЬКИЙ, а, е. Пестл. до чорнобри́вий. Їхав козак на війноньку: — Прощай, прощай, дівчинонько, Прощай, миленька чорнобривенька, Я йду в чужу сторононьку! (Нар. лірика, 1956, 48); Такий [Миколка] чорнобривенький, білолиценький, носик невеличкий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерями (Тесл., З книги життя, 1949, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 356.