ЧУВА́Л, а, ч. Те саме, що ла́нтух. Внизу, серед чагарників, ходили жінки, набиваючи чували сухим листям (Шиян, Вибр., 1947, 40); — Всім же відомо: більше того, що дають наші прилади, вони не дадуть, хоч лусни. Людина й та — дадено їй чувал на чотири пуди підняти, так на п’яти вона підірветься (Шовк., Інженери, 1956, 243); *Образно. Дядьки погупали чобітьми на поріг і потягли за собою цілий чувал диму (Тют., Вир, 1964, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 372.