ЧУДНУВА́ТИЙ, а, е. Який своєю поведінкою, вчинками викликає здивування, трохи чудний (у 1, 2 знач.). Пізніше, краще познайомившись з командиром полку, Андрій побачив, що це якась особлива, навіть чуднувата людина (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 96); — І такий він і з обличчя був… чуднуватий якийсь (Хотк., І, 1966, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 374.