ЧУЖИ́ННИЙ, а, е. Те саме, що чужи́нський, чужи́й 4. Везли їх, стомлених в тюрмі за гратами.. Навік прощались з краєм рідним, З своїм сліпцем-народом бідним, Неслись в чужинну сторону (Олесь, Вибр., 1958, 189); — А це хто з вами? — ткнув солдат на одного, що був у чужинній формі.— Ніби таке, як чех? (Панч, В дорозі, 1959, 87); Глуха в досвітньому тумані, мов з-під землі, долинула чужинна мова (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 379.