ЧУЖОЗЕ́МЕЦЬ, мця, ч. Людина родом з чужих земель, представник чужої країни, держави; іноземець. ..торгівля приваблювала до Афін дуже багато чужоземців.. (Енгельс, Походж. сім’ї.., 1948, 90); Через знайомих чужоземців він, увійшов в значні доми петербурзької аристократії й навіть був вхожий до двору (Н.-Лев., І, 1956, 422); Розкріпачення сотень мільйонів людей від вікового гноблення чужоземцями, від іноземної експлуатації відбувається нестримно швидко (Ком. Укр., 10, 1960, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 380.