ЧУЖОСТОРО́НЕЦЬ, нця, розм., ч. Людина з чужої сторони, країни; чужинець. Ви, бояре чужосторонці (Сл. Гр.); [Степанида:] Спасибі! От несподіваний гість! Сідай же! Яким це вітром тебе занесло? [Грицько:] Своїм рідним… Хіба ви вже мене до чужосторонців записали? (Стар., Вибр., 1959, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 380.