ЧУ́ЛО. Присл. до чу́лий. Проснулась на стрісі лелека і дивиться чуло кругом (Сос., Солов. далі, 1957, 17); Короткозорість привчила.. її чуло прислухатися до інтонації співбесідника (Шовк., Інженери, 1935, 153); Глянь, у хлопця в кашкеті крислатім чуло пальці лягли на баян (Сос., Солов. далі, 1957, 113); Всі кинулись чуло вітать, обнімать Товариша-друга востаннє (Стар., Поет. тв., 1958, 210); Злізла [Мотря] з печі, впала навколішки перед образом та тихо й чуло молилася (Мирний, І, 1949, 411); Веселим холодком війнуло, П’янким, як спирт, дзвінким, як мідь, І серце радісно і чуло Від пахощів грози бринить (Бажан, Роки, 1957, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 382.