ЧУ́ННИК, а, ч., заст. Ремісник, який виготовляв чуні. При спуску в шахту [у XIX ст.] на ноги взувалися чуні.. їх виплітали з конопляних мотузків спеціальні майстри — чунники (Нариси з іст. укр.. мист., 1969, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 384.