ЧУРБА́К, а́, ч., розм. Обрубок дерева, коротка колодка. Гнат Яворський помітив, що в пічці прогоріло дерево, і підкинув нових чурбаків (Чорн., Визвол. земля, 1950, 91); Варя вийшла на подвір’я, витягла з сараю дерев’яні чурбаки і .. вдарила по одному з них сокирою (Ткач, Плем’я.., 1948, 127); На дерев’яному чурбаку серед колиби горів каганчик (Скл., Карпати, II, 1954, 374).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 385.