Що oзначає слово - "чути"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЧУ́ТИ, чу́ю, чу́єш, недок.

1. перех. Сприймати за допомогою органів слуху які-небудь звуки. Серед тиші ночі чути було дуже виразно, як горілка стиха булькотіла з барильця, вливаючись у пляшку і шелестячи по боках скла (Н.-Лев., І, 1956, 123); — Засни, засни, мій синочку, Малая дитина! — чує він, наче крізь сон, чийсь любий голос (Мирний, IV, 1955, 304); Він знов бачив Марічку, її миле обличчя, її просту і щиру ласкавість, чув її голос, її співанки… (Коцюб., II, 1955, 344); Черниш, повторюючи команди на вогневій, кричав щосили, але обслуги, хоч були поряд, ледве чули його за суцільним гуркотом (Гончар, III, 1959, 41); На голоси з суміжної кімнати з дитиною на руках вийшла Докія Петрівна,— чула, знати, розмову (Головко, II, 1957, 193); Тимко, приглядаючись, ступив до незнайомого.— Джмелик?! Звідки ти? — Закрий двері, щоб домашні не чули (Тют., Вир, 1964, 268); Тиша. Навіть чути, як жолудь, токуючи по гілках, падає на кореневища, коником одскакує од трави і зручніше припадає до землі (Стельмах, II, 1962, 179); // у знач. вставн. сл. Чується. Дитина, чую, аж із шкури вибивається, кричить… (Мирний, І, 1954, 94); На селі не співали дівчата, чути, реготались: у морозному повітрі аж сюди лунко їх голоси (Головко, II, 1957, 39).

◊ Кра́єм, (крає́чком) ву́ха чу́ти див. край1, крає́чок; На свої́ ву́ха чу́ти-те саме, що Чу́ти на вла́сні ву́ха (див. ву́хо). Я все на свої очі видів, на свої вуха чув (Март., Тв., 1954, 210); Одни́м ву́хом чу́ти див. оди́н; Чу́ти на вла́сні ву́ха (свої́ми ву́хами) див. ву́хо.

2. неперех. Мати слух. Бачить — не бачить, Чути — не чує, Мовчки говорить, Дуже мудрує (Гл., Вибр., 1951, 218); Дорош справді зрозумів, що він не тільки чує, а й говорить (Тют., Вир, 1964, 201); Враз — повен невтоленної жаги — Він [Бетховен] стрепенувсь, орел, ще не добитий. Він чув, він чув! (Рильський, І, 1960, 329).

3. перех. Мати які-небудь дані, відомості про кого-, що-небудь, знати про кого-небудь з розмов, чуток і т. ін. Чути було, що там збирається ярмарок (Кв.-Осн., II, 1956, 402); Про те, що діялось на Украйні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей (Шевч., І, 1963, 142); Я ще перед постом чула, що наймичка від неї відійшла (Мирний, І, 1954, 73); Думка її уперто працювала в одному напрямку: вона пригадувала все, що чула в дитячих літах про відьом (Коцюб., І, 1955, 279); *Образно. Як вечір рожевий на землю злетить, Я вийду самотній у гай. ..Шептатимуть казку чудову листки, Ту казку, що чули від хмар (Рильський, II, 1960, 92).

◊ Хто таке́ чув, щоб… —про що-небудь незвичайне, неможливе, неприпустиме. — Та де се видано! та хто таке чув, щоб вільна козачка за кріпака оддавалась! (Вовчок, І, 1955, 22); Що чу́ти? — що відомо, які є новини? Що у Вас чути? Ми сливе нічого не відаємо про закордонні справи, бо можемо знати хіба з листів (Коцюб., III, 1956, 224).

4. перех., також із спол. як, що і т. ін. Те саме, що відчува́ти 1-3. Вона чула, як у грудях забилось серце, як її руки й ноги неначе охололи (Н.-Лев., III, 1956, 66); Чує лицар серед бою, що смертельна рана в грудях, стиснув панцира міцніше, аби кров затамувати (Л. Укр., І, 1951, 433); Я муку чую… (Стар., Поет. тв., 1958, 26); В голову прилила кров і чути, як дзвеніла в жилах, у голові (Головко, II, 1957, 166); Вона, вишиваючи, милувалася узором, колола до крові пучки, та не чула болю (Тют., Вир, 1964, 126); Чую в тих мелодіях гаряче кохання людського серця, щастя, любові… (Н.-Лев., III, 1956, 305); Так освоївся з Римом та й взагалі з Італією, що чую себе зовсім вільно, розмовляю, розпитую і не блуджу (Коцюб., III, 1956, 268); Любо їй було чути себе загальною пестійкою (Хотк., II, 1966, 17); Дівчина чує на собі довгий погляд парубка, мимоволі червоніє, щулиться (Стельмах, І, 1962, 102); // Відчувати на дотик що-небудь. Соломія з тихим смутком дивилась на Остапа й чула, як по її виду котилась сльоза за сльозою (Коцюб., І, 1955, 337); Я й досі чую рідних рук ласкавий дотик (Сос., II, 1958, 357); // Триматися, дотримуватися чого-небудь під час руху. Доки йшли [втікачі] цим лісом, стежку чули під ногами, а вийшовши на відкрите місце, загубили її (Гжицький, Опришки, 1962, 109); // Знаходити в собі, виявляти, мати що-небудь. [Хвора:] Сумний був час; товариші мої Пішли у військо, кликали й мене. Та я в собі тоді не чула сили (Л. Укр., І, 1951, 119); // розм. Передчувати, відчувати, здогадуватися (звичайно про щось неприємне). Чую, чую, мої діти, що мені не животіти (Номис, 1864, 5300); Мар’ян не встиг увернутися від удару. Чуючи свою смерть, він охопив руками голову, пригнувся (Стельмах, І, 1962, 644); Велика, досі незнана відповідальність — чув — лягає йому на плечі нещадним тягарем. Його аж гнув той тягар (Гончар, III, 1959, 142); *Образно. Чорні гори залляли долини, як велетенська отара. Вони вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби (Коцюб., II, 1955, 330); Про що зітха вітер? Що чують тумани, Коли гай зелений цілують-милують? (Тич., І, 1957, 4).

◊ Душе́ю чу́ти див. душа́; Душі́ в собі́ не чу́ти див. себе́; Ду́ші не чу́ти див. душа́; Іти́ (бі́гти і т. ін.), не чу́ючи землі́ під нога́ми (під собо́ю) — іти, бігти і т. ін. дуже швидко. Вона біжить, не чуючи під ногами землі, нічого не помічаючи навколо себе (Речм., Весн. грози, 1961, 403); Козаков біг, не чуючи під собою землі, і не міг нічого крикнути, бо звуки заклякли в горлі, а очі затуманилися слізьми (Гончар, III, 1959, 163); Не чу́ти землі́ (ніг) під собо́ю через що — будучи збудженим, схвильованим чим-небудь радісним, дуже енергійно рухатися, працювати і т. ін. Стара Настя така вже радісінька,.. землі під собою не чує, порається хутко, і де та сила узялася, аж біга від стола до печі (Кв.-Осн., II, 1956, 74); Параска щаслива така,— землі під собою не чує,— не ходить, а літає (Мирний, IV, 1955, 34); Він квапився бодай на хвильку побачити свою кохану ще раз, аж під собою землі не чув (Ільч., Козацьк. роду, 1958, 138); Не чу́ти себе́ — бути дуже схвильованим. — Так, Галочко, так,— сказав Семен Іванович, не чуючи себе з радості (Кв.-Осн., II, 1956, 335); Ілонка стояла, не чуючи себе, приголомшена незвичайним виглядом сержанта (Гончар, IV, 1959, 399); Нутро́м чу́ти див. нутро́; Рук (ніг, спи́ни, голови́ і т. ін.) не чу́ти— перевтомитися, перенапружитися, перемерзнути. Енея заболіли ноги, Не чув ні рук, ні голови (Котл., І, 1952, 91); Рук не чула, несучи дитину, ноги дуже боліли від ходьби (Кв.-Осн., II, 1956, 458); Іноді так наморишся,— рук, ніг не чуєш, спини не розігнеш… (Мирний, I, 1954, 91); —Не замела [хати], бо гуляю од самої півночі. Ось уже й рук і ніг не чую, так натанцювалась,— промовила Мотря (Н.-Лев., II, 1956, 286); Провалився [Дмитро] у рів, звиваючись, обриваючи нігті, вибирався з нього, уже не чуючи пальців (Стельмах, II, 1962, 385); Не чуючи рук від зашпорів, рубаєш і рубаєш вранці бриласту хрещенську кригу, б’єш, доки не з’явиться з-під неї жива, з весняним запахом вода! (Гончар, II, 1959, 163); Се́рце (се́рденько) чу́є (чу́ло) — про передчуття чогось, віщування, здогад, що грунтується на інтуїції. Чорний ворон не добро Дівчині віщує! Лихо в душу залягло, Лихо серце чує (Бор., Тв., 1957, 64); — Королівно, ясна панно, чує серце, що загину,— хто ж вас буде боронити від неслави, поговору? (Л. Укр., І, 1951, 434); Серце її чуло, що тут щось не так, що справедливість не на батьковому боці, що Септар не має за собою вини (Коцюб., І, 1955, 287); Се́рцем чу́ти — передчувати що-небудь інтуїтивно, здогадуватися про щось. На душі важко, на серці сумно — аж мов нудно… Так буває тоді, як серцем чуєш якесь лихо (Мирний, II, 1954, 62); Чу́ти кри́ла за плечи́ма див. крило́; Чу́ти лі́коть див. лі́коть.

5. Виявляти, розпізнавати, знаходити кого-, що-небудь за допомогою органів нюху. Чує кішка, де сало лежить (Номис, 1864, № 5741); Спершу оступав гай шлях, і їдучи вони чули пахощі гаєвих [гайових] квіток, потім гай наче разом знявсь і по обох боках висить голе каміння (Вовчок, І, 1955, 325); Коні насторожено стригли вухами, чули вовків (Тулуб, В степу.., 1964, 215); Десь іздалеку замукала корова. "Худоба кров чує" (Стельмах, II, 1962, 385); Пташина "чує людський дух" (Тют., Вир, 1964, 519); Аж прискорив ходу Давид. Недалеко вже. Навіть уже чути бруньковий дух од верб понад ставом (Головко, II, 1957, 179); // Передчувати близькість чого-небудь. Не хочеться й воликам додому, Бо чують доріженьку до Дону (Щог., Поезії, 1958, 141); Конята весело форкають, дядько Баран заспівує свою безконечну пісню — всі вони чують веселу, бажану домівку… (Збан., Сеспель, 1961, 367).

◊ І (й) ду́ху не чу́ти див. дух; Чу́ти чим від кого — чого — про запах, присмак і т. ін. від кого-, чого-небудь. Не забивай баки: чого від тебе димом чути? — Дим ви принесли в мою хату,— сміливо відказав Левко (Стельмах, І, 1962, 624); Чу́ти но́сом див. ніс; Чу́ти ню́хом — те саме, що Чу́ти но́сом (див. ніс). Абдулаєв, Митяй і Тимко повзуть далі. Абдулаєв нюхом чув, що в хаті хтось є (Тют., Вир, 1964, 494); — Правду сказати, і сам не знаю, що робити. Нюхом чую: хитрує батько; отаманує в кількох селах і вичікує, а чия зверху буде (Стельмах, II, 1962, 83).

6. у знач. присл. Чутно, видно. А де ж дитина? Побі[г]ло десь. Шукає сина Та плаче мати. І не чуть, Де ділося (Шевч., II, 1963, 369); [Марія:] Здрастуйте, мамо… А Павло? Не чути Павла? Не повернувся Павло? [Ганна:] Вдома (Довж., І, 1958, 349); Уляна тривожно позирала у вікно. Йоньки не чути і не видно (Тют., Вир, 1964, 523).

7. у формі 2 ос. теп. ч.чуєш чуєте рідко мин. ч. чув. Уживається для підкреслення сказаного, звернення уваги на кого-, що-небудь. — Прощай же! швидше убирайся. Обіцянки не забувайся. Бо послі [після], чуєш, нічичирк! (Котл., І, 1952, 67); — Ну, годі плакати, Сашо, чуєш? Поплакала й досить… (Довж., І, 1958, 409); Нам треба миру— чуєте, неситі? — Усім, хто сіє, хто будує,— всім! (Рильський, III, 1961, 72).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 385.