ЧІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех.
1. Прикріплювати що-небудь до чогось, використовуючи гак, виступ, сучок і т. ін. Міцно чіпляю до сучка ремінь (Коцюб., II, 1955, 268); Культиватор КПС-5,4 чіпляють до скоби трактора не в одній, а двох точках з відстанню між ними в 200 міліметрів (Колг. Укр., 4, 1959, 12); // Хапати щось чим-небудь гострим, загнутим і т. ін. Бере [Гільзе] помаленьку нитку з основи і прикладає до вічка в переборі, а син з другого боку чіпляє за нитку дротяним гачком і протягає її крізь вічко (Л. Укр., IV, 1954, 247).
2. Те саме, що ві́шати 1. Оглядаючи нас, він скидає свій старенький, вицвілий під сонцем кашкет, чіпляє його на дерев’яний кілочок (Шиян, Партиз. край, 1946, 116); Всі дівчата — одна перед одною — почали чіпляти на пагінці хто букетик фіалок, хто дзвоники сону, хто барвистої заполочі чи й паперову квітку (Смолич, Мир.., 1958, 26); Гнат чіпляє на руку нагая (Тют., Вир, 1964, 65); Готова афіша. А де ж її чіпляти? (Вишня, І, 1956, 238); * Образно. Ідуть бійці, їх силуети малює синь на тлі вогнів; чіпляє сонце на багнети квітки прощальних променів (Сос., II, 1958, 260); // Приладнувати, закріплювати щось на кому-, чому-небудь; одягати. Невкипілий обіч, хмурий, чіпляв собі за спину торбу (Головко, II, 1957, 221); Охрім чіпляє гаківницю за спину, і вони знову рушають степом (Тют., Вир, 1964, 10); В одній хаті метушилася дівчина, надіваючи нову спідницю, чіпляючи добре намисто (Хотк., І, 1966, 105); Молоде лице його почервоніло, очі потускніли, він часто скидав своє пенсне, протирав і знову чіпляв на ніс (Мирний, III, 1954, 270); // Пришпилювати що-небудь до одягу, головного убору, волосся і т. ін. У бояри просять Чуба — З ним гуляє Дружка люба, На весіллі привітають, Гарну квітку їй чіпляють (Гл., Вибр., 1951, 222); Ловкенька квіточка з тоненької шкіри. Такі прикраси жінки чіпляють до платтів і до капелюшків (Хижняк, Тамара, 1959, 61); — Свириде Яковлевичу, невже і вас лають? — здивувалась білявенька веселогуба Уляна,— ніколи б не подумала.— Ще й як перепадає, хоч в таких випадках і орден чіпляю на гімнастьорку..,— сам насміхається зі своєї кмітливості (Стельмах, II, 1962, 100).
3. Торкатися кого-, чого-небудь під час руху. Зриває [Любов] з себе вуаль. Пробігає біля Ореста, умисне чіпляє його вуалем [вуаллю]. Орест хоче затримати її, вона зручно ухиляється (Л. Укр., II, 1951, 62); Йдуть сиві українські воли, чіпляючи крутими рогами один одного (Сміл., Сад, 1952, 72).
4. перен., діал. Чіпати (у 3 знач.). — Не хочу його чіпляти, буду сам по собі (Кв.-Осн., II, 1956, 401).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 341.