ША́ЙКА1, и, ж., розм. Група людей, що спільно чинять розбій, злочини; банда. "От якби нам тепер здибатися з такими розбійниками!" — подумав [Іван]. Та не встиг се подумати, коли втім нараз по обох боках дороги з-поміж гущавини вискочила ціла шайка якихось обшарпаних волоцюг (Фр., III, 1950, 150); Батько доводив, що половина гімназистів може спокійно йти в шайку Соловйова — вони шибеники і анархісти (Смолич, II, 1958, 82); // зневажл. Компанія людей, об’єднаних спільними інтересами, спільними ознаками. — Обзавівся [Романик].. лейб-гвардією — шайкою таких авантюристів, як і він сам, і терором.. змушує.. визнавати його за політичну фігуру (Вільде, Сестри.., 1958, 462).
ША́ЙКА2, и, ж., діал. Шалька (див. ша́лька1 1). Коромисло з шматками полотна крутнулось на її широких плечах, неначе почеплені на бантині терези з двома шайками (Н.-Лев., IV, 1956, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 396.