ШАПКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перед ким, кому, до кого, заст. кого, розм. Знімати шапку, вітаючи когось; // Запобігливо вітатися, вклоняючись і знімаючи шапку. [Зеленський:] От і шапкуй перед хлопом! Не можна інакше: силу має, ..треба загодить! (К.-Карий, II, 1960, 308); На подвір’ї Муха напоровся на Нес-тора, що догідливо шапкував перед урядником (Горд., II, 1959, 92); // перен. Звертатися з проханням до кого-небудь, просити про щось. Ще минає з півроку. Почав уже сам батько шапкувать перед паном за жалування мені (Тесл., З книги життя, 1949, 181); Батько з серцем підважив третій кущ і висмикнув його за зелений чуб. За корінці вчепилось кілька картоплинок не більших за горіхи.— ..Доведеться знову шапкувати перед куркулями! (Панч, Гарні хлопці, 1959, 67); // Виявляючи покору, запобігати перед ким-небудь. Навіть до революції не так уже й часто зустрічалися робітники, які принижено шапкували перед начальством, а в розмові з інженерами та майстрами забували про людську гідність (Шовк., Інженери, 1956, 365); В українській поезії завжди було чути відгуки великого народного гніву, завжди звучали в ній вимоги справедливості, гордість за свою звичку не шапкувати перед панами, не хилити голови під неволю (Рад. літ-во, 1, 1961, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 408.