ШАРК, виг., розм.
1. Звуконаслідування, що вживається на означення шереху, шарудіння від човгання, тертя чогось об що-небудь.
2. Уживається як присудок за знач. ша́ркати і ша́ркнути.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 413.