ШАРМА́НКА, и.
1. ж. Невеликий переносний механізм, що відтворює звуки, мелодію завдяки обертанню ручки; невеликий механічний орга́н; катеринка. Крутилка крутиться, хлопці, дівчата стоять,— грає шарманка жалібно-жалібно (Тесл., З книги життя, 1949, 187); Спершись на лікоть, дослухався [Бальзак], як крутив часом за вікном шарманку якийсь мандрівний музика (Рибак, Помилка.., 1956, 266).
2. ч. і ж., перен., зневажл. Той або та, хто багато, надокучливо говорить чи грає. Став [Охрім] розповідати страшні бувальщини.. "І вродиться ж така шарманка", — злився Тимко, слухаючи безконечне базікання (Тют., Вир, 1964, 19);— Та чого ж ти стоїш тумою?— закричала матушка.. О. Ананій сердито блимнув на матушку і перекривив: — Убивають! Шарманка бісова! (Панч, В дорозі, 1959, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 414.