ШАРПАНИ́НА, и, ж.
1. розм. Те саме, що ша́рпання. —Якби не така шарпанина, то і в кіно, і в клуб, і над книжкою ночував би… (Гончар, Південь, 1951, 146); — Оце, як бачиш, Гришо. Не робота, а шарпанина нервів. Кожного носом ткни (Головко, II, 1957, 552); Гори, бескиддя, снігами забиті звори, занесені дороги, весь край пошарпаний війною, і далі триває шарпанина й розбій (Загреб., Шепіт, 1966, 105).
2. розм. Поспішне, метушливе ходіння; безперервна метушня, біганина. У волості шарпанина-біганина: одно туди йде, друге звідти виходе, третього ведуть… (Мирний, III, 1954, 25).
3. заст. Страва з борошна, масла, яєць та порізаного тонкими смужками замороженого чи солоного м’яса або риби. Був борщ до шпундрів з буряками, А в юшці потрух з галушками, Потім до соку каплуни; З отрібки баба, шарпанина, Печена з часником свинина, Крохналь [крохмаль], який їдять пани (Котл., І, 1952, 174); Соми, лящі на шарпанину (Сл. Гр.).
4. розм., рідко. Дуже старий, виношений або рваний одяг; дрантя. [Запорожець:] Візьми собі мою шарпанину за коня та носи на здоров’я (Скида з себе шарпанину..) (Кроп., V, 1959, 344).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 415.