ШАРУДЛИ́ВИЙ, а, е. Який видає слабкий шерех, шелест. Полетіло, поспішаючи, кружляючи в повітрі, сухе шарудливе листя (Собко, Срібний корабель, 1961, 5); В очах рябіло від яскраво-зелених, жовтогарячих і червоних гарусних та шовкових хусток і ситцевих, туго накрохмалених шарудливих платтів (Тулуб, В степу.., 1964, 464); // Який викликає слабкий шерех, шелест. Ішли житами шарудливі хвилі вітру, хилили колос до землі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 67); // рідко. Сповнений слабкого шереху, шелесту (перев. про звуки). Вахрах знову пішов поряд, голос його став сонний і шарудливий (Коп., Вибр., 1948, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 418.