ШАРУДІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. шаруді́ти і звуки, утворювані цією дією. Шарудіння коло дверей, голос (Вас., II, 1959, 61); Напружено, вся здригаючись від найменшого шарудіння, сиділа і чекала [Ольга] кінця ночі… (Мик., II, 1957, 300); Дрібне вугілля сипалось з шелестом і шарудінням, як хвиля сухого листу під ногою (Донч., Шахта.., 1949, 124); Що може бути привабнішим за літню ніч у лісі чи у великому парку над рікою?! Різнозвучний шепіт дерев, різнотонні струмки запахів, таємниче шарудіння палого листя і сушняку під лапками якихось дрібних звірят (Вол., Місячне Срібло, 1961, 341); Петрусь прислухався, але йому заважало шарудіння житніх колосків (Ю. Янов., І, 1954, 103); О, моря гул! О, моря гул… І шарудіння хвиль на пляжі… (Сос., І, 1957, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 418.