ШЕЛЕ́СЬ, виг. Те саме, що шеле́сть. Сіно — шелесь, шелесь — ворушиться (Мик., II, 1957, 11); Коли оце шелесь, шелесь щось у кущах! (Крот., Вибр., 1959, 469); // у сполуч. із сл. ні, ані, розм. Уживається для підсилення передачі глибокої тиші; ні звуку. Лиш плескіт хвиль — Ледь-ледь, тіль-тіль!..І ні шелесь! — Ні тут, ні десь… (Бичко, Вогнище, 1959, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 437.