ШИКА́РНИЙ, а, е, розм.
1. Вишукано-елегантний (про людину, її одяг, манери і т. ін.). Гей я сміху раз набрався, Як узяв та поєднався Черевички пані шити: Ось попробуй їй вгодити! Каже: "Ший, голубчик, гарні; Щоб, як є, були шикарні" (Щог., Поезії, 1958, 177); — Давно він був востаннє? — Давненько, ще завидна. Такий шикарний мужчина (Ле, Міжгір’я, 1953, 56); Входить Юркевич.. В руках шикарний чемодан (Коч., П’єси, 1951, 326); // Сповнений шику, розрахований на ефект. [Лариса:] Шикарна пісенька, правда? (Мик., І, 1957, 249); — У вас шикарна фантазія, ха-ха-ха! (Ю. Янов., І, 1954, 203).
2. Багатий, розкішний, . пишний. Його жінка була непоміркована, розтратлива, любила розкіш та шикарне гойне життя й сипала грішми, як половою (Н.-Лев., IV, 1956, 229); В шикарному паризькому готелі відкрився всесвітній перший конгрес кадетської партії (Еллан, II, 1958, 244).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 451.