ШИКУВА́ННЯ1, я, с., розм. Дія за знач. шикува́ти1.
ШИКУВА́ННЯ2, я, с. Дія за знач. шикува́ти2 і шикува́тися. Його штурхали та били й отак просто, знічев’я. Вранці за те ніби, що він спізнюється до шикування, або ж за те, що квапиться попереду всіх (Коз., Гарячі руки, 1960, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 451.