ШИНКАРЕ́НКО, а, ч., заст. Син шинкаря. Там правив каюком Тигренко, /з Стехівки то шинкаренко, І вів з собою сто яриз (Котл., І, 1952, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 453.