ШКОПИРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., діал. Падати вниз, летіти, перевертаючись у повітрі. Ще один постріл. З-під танка кинуло вогонь і землю вгору. А коли осіло те все, танк уже шкопиртав з високого насипу в болото (Ле, Мої листи, 1945, 15); // Спотикатися. Машинально загрібши зброю, Преображенський, шкопиртаючи, вискочив геть (Ле, Міжгір’я, 1953, 392); — То кума Ялосовета, їй-богу, вигадує. Скажи — дай! Не чує. Скажи — на, біжить, аж шкопиртає (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 482.