ШКУРЛА́Т, а, ч., розм. Шматок шкури (у 1, 2 знач.). Опанасенко розв’язав в’язанку і вийняв звідти скручений сувоєм шкурлат (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 714); *У порівн. "Чого воно їжиться? чого дметься, як шкурлат на жару?" — думав собі хурман (Свидн., Люборацькі, 1955, 116); //рідко. Те саме, що шкуратя́нка. Він бачив сотні людей. Вони, мов на спасіння, надіялися на цю землю, яку одним розписом може відірвати од них цей красень [Кульницький] в шкурлаті (Стельмах, II, 1962, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 486.