ШЛЬО́ПАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. шльо́пати і звуки, утворювані цією дією. Чулося шльопання важкої ноги по невилазній калюці (Мирний, III, 1954, 386); Немає госпіталю з його нудотливим смородом камфори ефіру, немає набридливого шльопання капцями по коридорах, де прогулюються поранені (Тют., Вир, 1964, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 497.