ШМАГА́ННЯ, я, с. Дія за знач. шмага́ти. Чумакування [Т. Шевченка] з батьком, дитяча мандрівка в степ з метою найти ті казкові стовпи, де, за переказами, кінчається світ… Далі — "наука" у п’яного дяка, якому треба ненастанно носити горілку і вся педагогічна мудрість якого полягав в щедрому розсипанні "рятівничої" лози, тобто у нещадному шмаганні своїх учнів різками… (Рильський, III, 1956, 187); Дорофеїч [кіт] нарешті не витерпів шмагання, виплигнув через вікно з хати та до самого вечора не з’являвся на своїй канапі (Збан., Мор. чайка, 1959, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 497.