ШМО́РГАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. неперех., у сполуч. із сл. н і с. З шумом утягувати носом повітря. Начальник стояв ззаду, морщився, кривився, шморгав носом, затуляючись хусточкою (Вас., І, 1959, 204); На лавах починають шморгати носами, кашляти (Кач., II, 1958, 90).
2. перех. Обчищати щось (перев. стебла рослини від листя), смикаючи рукою.
3. перех. і неперех. Ударяти, бити по кому-, чому-небудь (про щось еластичне, гнучке). Галуззя грушки шморгало у вікна, а шибки дзеленькотіли. (Стеф., І, 1949, 87); // Розтинати простір яскравим спалахом, світлом (про блискавку, промінь і т. ін.).
4. неперех., чим. Просовувати що-небудь крізь щось; // Провалюватися кудись ногами; шурхати; // Пересмикувати, сіпати (плечима).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 503.