ШПАГА́ТИНА, и, ж., розм. Шматок шпагату; шпагат. Матрос Журба лежить горілиць на кормі й в’яже з шпагатини морського вузла (Кучер, Голод, 1961, 250); Хлопець підіймав кущ з усім його листям, з усіма тими зеленими бубками, що наллються згодом соком і стануть повними гронами, а Тоня підв’язувала той кущ зверху шпагатиною (Гончар, Тронка, 1963, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 512.