ШПАКУВА́ТИЙ, а, е.
1. З сивиною, сивуватий (про людину). Його сусід-кларнетист, шпакуватий вже циган,граючи, куняв (Коцюб., І, 1955, 231); Грубі сльози покотилися долі Василевим лицем і звисли на шпакуватих стрижених вусах (Фр., І, 1955, 136); Лаврін Перегуда помітно постарів за останні місяці. Колись чорне, аж сине волосся, що кучерявилось над високим чолом, стало шпакуватим, а на скронях зовсім-таки білим (Іщук, Вербівчани, 1961, 55).
2. Темно-сірий (про коня).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 513.