ШПА́ТЕЛЬ, я, ч.
1. Інструмент у вигляді лопатки трапецоїдної або трикутної форми, Признач. для накладання на поверхню шпаклівки і розрівнювання її. Приходить маляр, бере шпатель і гладилку, починав виготовляти "грунт". Стіна стає гладенькою, кімната наповнюється світлом (Веч. Київ, 4.IV 1968, 1).
2. Інструмент живописця у вигляді лопаточки з дуже тонкої й гнучкої сталі для рівномірного накладання фарби на полотно або розтирання її на палітрі.
3. Інструмент у вигляді лопаточки, який вживається в медичній практиці (для огляду горла, в хірургічних операціях і т. ін.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 517.