ШПО́РИШ, у́,ч., діал. Спориш. Він знехотя поплентався в двір і почав заганяти в хлів овечки, котрі розсипались по дворі і хапали зелений шпориш попід тином (Н.-Лев., VI, 1966, 308); Довга валка возів рушила по ледве помітній, зарослій шпоришем дорозі (Збан., Таємниця.., 1971, 450); *У порівн. У поросі люди, як той шпориш придорожній, затолочені сильним, багатим (Коцюб., II, 1955, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 526.