ШПІО́НИТИ, цю, ниш, недок., за ким-чим, діал. кого— що і без додатка, розм. Те саме, що шпигува́ти2. [Тарталюк (дивлячись то на Симу, то на двері кабінету):] Тепер цю чорт приніс. Знову не можна в кабінет пройти — шпіонити буде (Коч., II, 1956, 456); *У порівн. Він.. крадькома наставляв вухо в мій бік, немов шпіонив мене (Фр., IV, 1950, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 525.