ШРАПНЕ́ЛЬ, і, ж.
1. Розривний артилерійський снаряд, начинений кулями, призначений для ураження живої сили ворога. Точиться запеклий бій. Рвуться шрапнелі (Кач., Вибр., 1953, 410); Вибухи шрапнелей угорі шматували осінні передранкові хмари (Сміл., Сашко, 1954, 194); Шрапнелі зірками спалахували в небі (Панч, Іду, 1946, 45); // збірн. Кулі, картечини, якими начинений цей снаряд. В лісі луною зашуміли, мов по ньому сипонув хто горіхами, черепки шрапнелі (Вас., Незібр. тв., 1941, 211); Поля зрили гранати, ліс обчухрали уламки снарядів, шрапнель і кулі (Десняк, Опов., 1951, 53); Гармата наша з висоти на ворога снаряди клала, шрапнеллю била, не давала голів фашистам підвести (Гонч., Вибр., 1959, 162).
2. переп., жарт. Крута перлова каша. Кожному одмірялося по черпакові перлової каші, яку бійці охрестили «шрапнеллю» (Тют., Вир, 1964, 340); // Перлова крупа. В їдальні за дівчатами не встежиш: потайки підгодовують табірників, не шкодують для них додаткових порцій супів із шрапнеллю (Гончар, Циклон, 1970, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 529.