ШТАНДА́РТ, а, ч.
1. У дореволюційній російській та іноземних арміях — прапор кавалерійської частини, ескадрону. Разом із нами йдуть і чехи, і словаки, синів Костюшка йдуть нестримані полки, цвітуть штандарти їх (Сос., II, 1958, 478); // Назва прапора взагалі. Штандарт німецький впав на брук В зубчату тінь Кремля. Навік розпавсь фашистський крук,— І зацвіла земля (Воронько, Три покоління, 1950, 92); *0бразно. Вагон виповз на гору. І враз перед жадібними очима розгорнувся найблакитніший у світі штандарт моря (Донч., II, 1956, 189).
2. У дореволюційній Росії і деяких іноземних державах — прапор царської особи, глави держави, який піднімають у тому місці, де ця особа перебуває. На старих мурованих стінах замку день і ніч чатували дозорці, а на головній вежі, над вартівнею, маяв на вітрі особистий червоно-жовтий штандарт короля з золотим орлом на ратищі (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 402).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 533.