ШТАНЦІ́, ів, мн. Зменш.-пестл. до штани́; дитячі штани. Усе, все тепер пригадується мені. Невеличкий ще я. ..На мені.. штанці вибійчані (Тесл., З книги життя, 1949, 71); Ладя був опецькуватий хлопчик у коротких штанцях, надутих позаду, як камери на тугих м’ячах (Панч, Іду.., 1946, 106); Щиглики попискувала в клітці, хизувалися червоними штанцями (Тют., Вир. 1964, 539); *0бразно. На руку йому сіла бджола в жовтих штанцях із перги, стомлена відпочивала, важкі дихаючи (Ю. Янов., II, 1954, 117).
∆ Без штанців [під стіл] ходить (ходив, бігає, бігав) — те саме, що Без штанів ходить (див. штани́) [Глушак:] Худякова я знав, коли ти ще без штанції під стіл бігав (Довж., І, 1958, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 534.