ШТИХ1, а́, ч., діал.
1. Палиця з гострим кінцем; гострий кінець, вістря.
∆ Як штихо́м доки́нути — дужо близько.
2. заст. Спис. На стінах, побіч деяких нових штихів, висіли почорнілі від старості портрети давніх польських магнатів (Фр., V, 1951, 275); О! Штих Пулавського! (Міцк., Пан Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 408).
ШТИХ2, а́, ч., діал. Стібок. [Цимбальський:] А будьте ласкаві сказати мені, яким ви штихом шиєте? (Фр., IX, 1952, 371); Коли не раз сиділа [пані] над своєю роботою й укладала штих за штихом, нитку за ниткою, а з-під її пальців виходили гладенькі червоні листочки й квіти, то й думки її хорошіли й прояснювалися (Кобр., Вибр., 1954, 6).
ШТИХ3, а, ч. Шар землі в глибину, який можна захопити лопатою. Плюнув [Кукса] на долоню й почав копати. Узяв один штих, другий, але земля була туга (Кучер, Трудна любов, 1960, 500); Серед садівників був і Іван Луціянович. Ось він ввігнав лопату на весь штих у землю, скинув кашкета, витер спітнілого лоба. Глянув на небо. ..Дощику б оце! (Оров., Зел. повінь, 1961, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 538 - 539.