ШТУРХОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і без додатка, розм. Підсил. до штурхну́ти. Виліз я на стіну, одним оком на степ дивлюсь. Свербить моє око, бо так і чекаю, що хтось вилами штурхоне (Ю. Янов., І, 1958, 127); Замість відповіді хтось добре штурхонув його під ребра і підштовхнув до столу (Гашек, Пригоди Швейка, перекл. Масляка, 1958, 26); Жінка штурхонула його легенько в голову, затужила: — Та замовкни ти, нахабо, не квили! (Збан., Таємниця.., 1971, 275); Бить, сказать, не била [Оришка], а разів тричі межи плечі добре штурхонула… (Вишня, II, 1956, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 552.