ШУ́БКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до шу́ба 1; коротка і легка шуба (перев. жіноча або дитяча). Двері відхиляються, і вбігає Катя Толстая. Вона в ошатній сукні, поверх якої накинута шубка (Коч., III, 1956, 177); Навкруги Москва шуміла; школярів трамвай повіз. Шубка в Лени тепла, біла, шапка з вушками униз (Тич., II, 1957, 322).
2. Зменш.-пестл. до шу́ба 2. У кротихи Любий кротик — Чорна шубка, Чорний ротик — Розлінився В самий край: Не виходить Навіть в гай (Стельмах, Колосок.., 1959, 75); Шастає вона [білка] по заростях ще в рудувато-червоній шубці, але незабаром змінить своє літнє вбрання на зимове (Веч. Київ, 1.ХІ 1966,4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 554.