ШУМУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до шумува́ти1. Посередині бухти вода хвилювалася і шумувала, ніби нагазована. Час від часу над шумуючою водою злітало каміння й шматки грязюки (Трубл., І, 1955, 476); Виловлювання метеликів совки за допомогою коритець з шумуючою мелясою також є досить ефективним способом боротьби з ними (Картопля, 1957, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 565.