ШУШУ́КАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. шушу́кати і звуки, утворювані цією дією. На печі в кухні чулося шушукання (Мирний, III, 1954, 208); — Не встигнеш появитись десь у санаторії, за тобою вслід шушукання, на літературні виступи і зустрічі тебе тягнуть, просять книги з автографом (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 59); Ще трохи згодом про шушукання між недавно навербованими розповіли Васюті Частій та Слинько (Шовк., Інженери, 1956, 297); Не терпів Ярощук секретів, шушукання (Хор., Місто.., 1962, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 569.